Книжка Мирослава Шкандрія – одне з найґрунтовніших досліджень українського націоналізму 1920–1950-х років. Спираючись на архіви України, Польщі, Канади і США, мемуари й літературу доби та застосовуючи модерний науковий інструментарій, автор показує нам, як український націоналізм пройшов шлях від інтегрального руху до демократичної трансформації у частині повоєнної еміграції. Автор послідовно розглядає три виміри цього явища: політику через відносини з Польщею, нацистською Німеччиною та Радянським Союзом, ідеологію через постаті основних теоретиків та внутрішні злами, а також літературу, яка стала важливим чинником формування міту націоналістичного покоління. Проаналізувавши твори Євгена Маланюка, Олени Теліги, Леоніда Мосендза, Олега Ольжича, Юрія Липи, Уласа Самчука, Юрія Клена та Докії Гуменної, дослідник демонструє, як художнє слово сприяло національному проєктуванню, моделюючи образ нової політичної спільноти та її можливі візії.

Мирослав Шкандрій не уникає навіть дуже контраверсійних тем і пропонує багатовимірний аналіз руху, який поєднав визвольний імпульс, модернізаційні прагнення, радикалізм, амбівалентність і внутрішні суперечності. У час нових воєн пам’яті, коли російська агресія вкотре намагається дискредитувати українське минуле, ця праця набуває особливої ваги. Вона дає українському читачеві інструменти для тверезого й виваженого осмислення історії, відокремлює факти від пропаганди та відкриває шлях до зрілого діалогу про націоналізм без ідеалізації та без демонізації.