Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Історик Крістофер Кларк описав ту нову тоді політичну реальність як «камеру зіткнення елементарних частинок у центрі європейського ХІХ століття», коли були випробувані й переосмислені головні політичні ідеї модерної Європи — від соціалізму та демократичного радикалізму до лібералізму, націоналізму й консерватизму. Повстанці ставили запитання, які й сьогодні звучать напрочуд актуально, наприклад, як поєднати політичну свободу з соціальними правами, представницьку демократію — з волею натовпу, а капіталізм — із вимогами соціальної справедливости? Хоча революції 1848–1849 років були швидкоплинними, саме вони визначили нове обличчя Європи.

Досліджена на величезному матеріалі й вишукано написана «Революційна весна» пропонує широку панораму подій з аналізом політичних й інтелектуальних зрушень епохи та проводить тривожні паралелі з нашим часом.