Чому французька мова стала панівною у Провансі, а англійська — у Шотландії, Вельсі й Ірландії? І чому в Україні російська так і не витіснила українську, хоча Петербург діяв значно цинічніше за Париж і Лондон?

Історикиня Ольга Казакевич розглядає мовне питання як питання влади. Хто вирішує, що є мовою, а що лише «наріччям», той визначає, чиє слово звучатиме у школі, суді й на сцені. У другій половині ХІХ століття українці жили по обидва боки кордону двох імперій із різною мовною політикою. На Галичині українська мала статус крайової мови, а на Наддніпрянщині її обмежували циркулярами, указами й цензурою. Проте і там, і там українські діячі укладали словники, сперечалися про правопис, видавали книжки та домагалися української школи. Авторка показує, як Шевченкові вірші й український театр згуртовували українців, а за допомогою переписів населення спростовує міт про українську як винятково «селянську говірку».

«Слово як влада» пояснює, чому російська асиміляційна політика зазнала невдачі та як українська мова стала одним із головних чинників формування модерної нації. А також чому війна за українську мову й досі не закінчилася.